Animation

Сучасні митці вносять в техніку мальованої анімації власні новації. Мультиплікатор Ж. Швіцгебель (нар. 1944, Швейцарія) використовує в роботі акрил, гуаш та пастель, які наносить на скло. Художник-мультиплікатор О. Петров (нар. 1957, Російська Федерація; премія «Оскар» за перший в історії анімаційний фільм для кінотеатрів формату Аймекс (англ. IMAX) «Старий і море», 2000) працює переважно акварельними фарбами у техніці «пальцевого» живопису на білому матовому склі. Аніматор Те Вей (1915–2010) створював анімацію в традиційній китайській техніці тушшю та в стилі акварельного живопису гохуа. Стилізовану під живопис А. Модільяні анімацію створює художник Ж.-Л. Фелісіолі (нар. 1960, Франція). Під кіно німе стилізує свої стрічки мультиплікатор Куніо Като (нар. 1977, Японія; премія «Оскар» за анімаційний фільм «Будинок з маленьких кубиків», 2009).

Мальована графічна анімація на тривалий час стала найпопулярнішою технікою цього виду кіномистецтва. У техніці мальованої графічної анімації створені численні класичні твори мультиплікації, зокрема фільми В. Діснея, серед яких перший звуковий мультфільм — «Пароплавчик Віллі» (1928) з мультперсонажем Міккі Маусом.

Віхою в історії анімації став фільм мультиплікатора та сценариста Е. Коля «Фантасмагорія» (1908). Цей мультфільм про пригоди ляльки-фантоша вважають першою мальованою анімаційною стрічкою з повноцінним сюжетом, індивідуальним характером героя та знятою у повній відповідності до технології покадрової мультиплікаційної зйомки. Крім того, Е. Коль вперше під час зйомок свого фільму закріпив камеру вертикально (над малюнками), що у подальшому стало нормою для техніки знімання мальованої анімації.

Мальована анімація має свої специфічні особливості зйомки. Ще Ш. Е. Рейно 1892–1894 першим почав застосовувати роздільне малювання персонажів і декорацій (тла), чим передбачив важливий технічний прийом мальованої анімації. На відміну від дуже трудомісткої тотальної (або повної) мальованої анімації, в якій для кожного кадру цілком створюється окремий малюнок, при застосуванні роздільної (або пошарової) техніки малюнок наносять на кілька прозорих пластин або аркушів целулоїдної плівки, що накладають один на одного. На нижньому аркуші малюють загальне нерухоме тло композиції, на іншому — малорухомі об’єкти або фрагменти, на наступному — ті, що рухаються частіше тощо. Для кожного наступного кадру з невеликими змінами у малюнку часто достатньо замінити лише верхній аркуш, а не перемальовувати увесь малюнок заново. Цей прийом став важливим принципом технології мальованої графічної анімації. Втім, художники-аніматори іноді продовжують використовувати й тотальну (повну) мультиплікацію в окремих фрагментах анімаційних фільмів (наприклад, у стрічці О. Вікена «Останній бій», 1989).

Покадрову анімаційну зйомку почали розробляти 1900. Її пов’язують з іменем режисера Дж. С. Блектона (1875–1941, США). Він експериментував із камерою: зупиняв її, вносив у композицію якісь зміни й продовжував знімати. Техніка покадрової зйомки була створена до 1905 і до появи комп’ютерної анімації була основним технологічним принципом будь-якої мультиплікаційної зйомки — як мальованої, так і всіх видів об’ємної анімації.

Днем народження мальованої анімації вважають 30.08.1877, коли був запатентований праксиноскоп фотографа й винахідника Ш. Е. Рейно (1844–1918, Франція). Перший публічний сеанс «світлових пантомім» (див. Театр оптичний) Ш. Е. Рейно провів у м. Парижі 28.10.1892. Склеєні у стрічку (або нанесені на диск, що обертався) малюнки на желатинових пластинках за допомогою системи дзеркал та ліхтаря як джерела світла послідовно проектувались на екран, чим створювалась ілюзія руху намальованих об’єктів. Перші демонстрації були радше атракціоном, оскільки ці стрічки не мали розгорнутого сюжету та героїв (тобто не були фільмом у сучасному розумінні). З технічного боку це послідовність виготовлених вручну й склеєних окремих зображень, а не кінострічка, створена методом покадрової зйомки поступового переміщення об’єкту.

Анімовані об’єкти можуть бути мальованими, об’ємними або створеними за допомогою комп’ютерної графіки. Відповідно анімацію поділяють на мальовану (або графічну), об’ємну (має ряд підвидів) та комп’ютерну. Терміни «анімація» та «мультиплікація» загалом вживають як синонімічні, втім іноді їх розрізняють. У такому разі мультиплікацію пов’язують із традиційною мальованою графікою та об’ємними техніками, а анімацію — з комп’ютерною графікою.

Анімація (мультиплікація) — вид кіномистецтва, твори якого складаються з низки зображень (фотографічних або створених на комп’ютері), що фіксують послідовні фази руху (або зміну форми) об’єктів — персонажів, дійових осіб фільму. Під час демонстрації на екрані чи моніторі цієї послідовності зображень зі швидкістю 16–24 кадри в секунду (на відеозаписах за аналоговою системою передавання — 25 чи 27 кадрів у секунду) створюється ілюзія «оживання» неживих об’єктів.