Favorite knitting

Поява в’язаних шкарпеток в Європі
Цей виріб має довгу і надзвичайно цікаву історію. Прийшовши в Європу з Близького Сходу, вовняні шкарпетки міцно влаштувалися в північних країнах. Наприклад, у Норвегії в’язалися щільні і теплі панчохи. Для їх виробництва йшла груба овеча шерсть, яку для надійності вплітали ще й козячі. Саме в Норвегії виникли двоколірні візерунки з зірочок, сніжинок і оленів, які на сьогоднішній день вважаються найбільш модними. Ці невеликі за своїми розмірами зображення створювали своїми вмілими руками досвідчені майстрині.

У Фінляндії перші згадки про в’язанні шкарпеток спицями датуються 15 століттям. Пов’язані вони з сестрами, що проживали в монастирі праведної Бригіти. Дівчата заробляли собі на життя в’язанням панчох і рукавиць. З часом це ремесло отримало широке поширення по всій країні. При цьому для більшої частини населення воно стало основним джерелом для отримання заробітку. За кількістю і якістю пов’язаних виробів навіть оцінювали наречену. Часом дівчина приносила в родину шкарпетки, яких вистачило б років так на 20. Іноді у створенні нових виробів не було необхідності протягом усього сімейного життя.

У весільних церемоніях шкарпетки використовували і в Латвії. У цій країні в будинок нареченої свати приносили пляшку з міцним алкогольним напоєм. Якщо вона поверталася розпочатої, то вважалося, що пропозиція про заміжжя відхилено. Якщо ж пляшку передавали тому порожній, а на її шийці перебував в’язаний носок або рукавиця, то весілля повинна була відбутися.

Розвивалося це ремесло і в Англії. Так, у часи правління королеви Єлизавети вовняні або шовкові шкарпетки були буквально на піку своєї популярності. В’язанням в той період займалися всі: і чоловіки, і жінки, і діти. Особливо витонченими речі виходили у маленьких майстрів. Такі вироби дуже добре оплачувалися. Про масштаби ручного виробництва в’язаних шкарпеток говорить той факт, що в середині 17 століття з Англії в Іспанію, Францію та Італію їх відправлялося практично 10 тис. пар щотижня.

В’язання на Русі
Історія виникнення цього ремесла на території нашої вітчизни тісно пов’язана з розвитком цього виду рукоділля в Європі. Складні техніки використання гачків і спиць прийшли до нас з Англії, Франції, Іспанії, Скандинавії та Італії

Про те, що історія в’язання спицями та гачком на Русі почала розвиватися саме завдяки європейським країнам, каже послідовність виникнення цього ремесла в нашій державі. Розглянемо це на конкретних датах. Так, ми вже знаємо про те, що активно в’язати гачком європейці стали на початку 19 ст. В Росії ж ця техніка отримала поширення до кінця того ж століття. Наші майстрині використовували гачок в основному лише для мережив. При цьому вони запозичили візерунки з народного ткацтва і вишивки хрестом, але ірландські візерунки на території нашої держави свого поширення так і не отримали.

А ось історія в’язання спицями на Русі одержала свій початок завдяки скандинавським народам, де цим ремеслом займалися в більшості своїй чоловіки. У нас же за справу взялися селянські дівчата.

В історії в’язання спицями вовняні нитки зіграли свою вирішальну роль. Саме вони використовувалися для рукавиць, шкарпеток і панчіх. Овеча вовна також була необхідна і для створення прекрасних оренбурзьких хусток.

Здогадки і припущення
Зрозуміло, що перше повідомлення про історію в’язання на спицях наводить нас на Близький Схід. Однак це старовинне рукоділля втрачається в глибинах історії. Адже знахідки археологів свідчать про вже високорозвиненої техніки, в якій був використаний підбір кольору і складені візерунки. А що ж було до цього? На думку дослідників, люди почали в’язати ще задовго до того, як почалася наша ера. Вже в ті далекі часи вони володіли технікою в’язання. І передбачувані докази цього знаходяться в різних державах Сходу. Наприклад, в Бені-Хасане в гробниці Аменемита археологами був виявлений древній малюнок на стіні, який відноситься приблизно до 19 ст. до н. е. На ньому зображені семіти, а чотири жіночі фігурки, що знаходяться серед них, одягнені, як вважається, у в’язані жилети.
Цікава знахідка була зроблена і в руїнах знаходиться в Ніневії палацу Сенахерибе. Тут був виявлений рельєф, що зображає воїна Іліади, який стоїть в шкарпетках, по своєму зовнішньому вигляду схожі з сучасними.

У 1867 р. був випущений праця Вільяма Фелкина, який зробив спроби, використовуючи більш або менш логічні умовиводи, довести версію про те, що таке ремесло, як в’язання, було відомо ще в період Троянської війни, а також у часи створення гомерівської «Одіссеї». І тільки із-за неточності в перекладі і при листуванні термін «в’язання» був замінений на «ткання».

Відомо, що Пенелопа, яка чекала повернення Одіссея, давала нетерплячим женихам обіцянку вийти заміж тільки після того, як нею буде створено весільний убір. У той же час вона розпускала по ночах те, що було створено нею вдень. Зробити таке без видимих слідів можна було б тільки з плетеним полотном, але зовсім не з витканим.

Крім цих доказів існують ще й давньогрецькі вази, створені в період Троянської війни. На них знаходяться зображення полоненої знаті, одягненої у вузькі облягаючі штани. Ці предмети гардероба нагадують в’язані трико, які були одним з аксесуарів урочистого убору венеціанських дожів, що жили в епоху на 2,5 тис. років пізніше.

Але варто відзначити, що сказане вище є лише здогадками і припущеннями, які нерідко спростовуються і ставляться під сумнів. Тим не менш, враховуючи той факт, що знайдені археологами в’язані вироби датуються 1-4 ст. до н. е., саме ремесло повинно було виникнути набагато раніше. Хоча коли це сталося, конкретно відповісти неможливо. Однак, виходячи з того, що будь-який вид праці в колишні часи розвивався досить повільно, існує ймовірність того, що такого рукоділля люди навчилися за кілька сотень років до початку нашої ери.

Створення речей з допомогою гачка
Цікаво, що предмети гардеробу і аксесуари, які створювалися за допомогою цього інструменту, користувалися найбільшим успіхом. Адже такі вироби мали неповторними візерунками і були воістину унікальними. А ось в’язання на спицях, навіть ручне, все ж нагадувало машинне.

У соборі Св. Петра, розташованому в Італії, збереглися пов’язані гачком мережива. Це вироби, що датуються 16 століттям. Саме з цього періоду в Європі стали завойовувати популярність одяг, мереживо і різні предмети для домашнього вжитку, зв’язані гачком. У 19 ст. це мистецтво досягло свого небувалого успіху. Чудове мереживо в’язалося в Ірландії майстринями-простолюдинками, які самі розробляли хитромудрі складні візерунки. З часом їх майстерність досягла такого рівня, що виконані ними мережива стали відносити до шедеврів рукоділля. І сьогодні ірландське мереживо, пов’язане гачком, оцінюється дуже високо.
У багатьох холодних країнах жінки займалися в довгі зимові вечори в’язанням. Вони створювали для своїх сімей гарний та теплий одяг. Ну а жінки-южанки рятувалися від спекотного сонця капелюшками і парасольками, шалями та рукавичками, пов’язаними з ниток за допомогою гачка.

В'язання - одне з найдавніших видів рукоділля. В'язання ручне. в'язання спицями та гачком. філейне в'язання та туніське в'язання довгим гачком не просто дійшли до нас з давніх часів. Таке майстерність стало шануватися як мистецтво. Немає речей більш теплих, затишних і милих серцю, ніж ті, які пов'язані своїми руками. Тому що в такі вироби вкладено не тільки праця, а й частинка душі. Найоригінальніші ідеї, неймовірні хитромудрі візерунки і сміливі задуми втілюються в життя всього лише за допомогою спиць і гачка. А як приємно носити самому або подарувати близькій людині м'які і теплі шкарпетки, шапочку або рукавиці ...

В'язання ручне допоможе виглядати модно, стильно, неповторно. Адже можна зв'язати безліч незвичайних, індивідуальних речей, створених спеціально для Вас. Навчитися в'язати зовсім не складно. І якщо Ви сумніваєтеся, чи не пізно почати вивчати це рукоділля (в'язання на спицях або ж візерунки гачком), то будьте впевнені, що вчитися ніколи не пізно.

Найпалкіші шанувальники навчаються в'язання і займаються виготовленням одягу, предметів інтер'єру та декору самостійно.

Приєднуйся до них)