ISI

“Найбільша проблема — не відсутність знань, а відсутність віри”: розмова з тренером, який працює з молоддю під час війни

В Україні тисячі молодих людей сьогодні намагаються почати життя з нуля — після втрати дому, роботи або звичного середовища. Ми поговорили з тренером та освітнім фасилітатором Валерієм Удовенком про те, що насправді заважає молоді рухатися вперед і яку роль тут може відігравати освіта.

— Ви працюєте з молоддю вже багато років. Що змінилося після початку повномасштабної війни?

Змінилося відчуття майбутнього.
Раніше молоді люди думали категоріями “кар’єра”, “розвиток”, “цілі”.

Зараз — “безпека”, “стабільність”, “як вижити”.

І це нормально. Але це сильно обмежує горизонт мислення.

— З якими запитами сьогодні найчастіше приходять молоді люди?

Дуже простими, але водночас складними.

“Я не знаю, з чого почати.”
“Я нічого не вмію.”
“У мене немає шансів.”

І найважливіше — це не про знання.
Це про стан.

— Тобто проблема не в освіті?

Не зовсім.

Знання є. Інформації дуже багато.
Проблема в тому, що люди не розуміють, як це застосувати.

І ще глибше — вони не вірять, що це спрацює саме для них.

— Як це змінити?

Через досвід.

Коли людина робить перший маленький результат — навіть дуже простий — щось змінюється.

Наприклад:
вона заробила перші 500 гривень
або провела першу зустріч
або написала перший текст

Це дає відчуття: “Я можу.”

— Яку роль тут може відігравати журналістика?

Величезну.

Журналістика — це не тільки про новини.
Це про історії.

Коли люди бачать реальні приклади — як хтось із подібної ситуації зміг щось змінити — це впливає сильніше за будь-яку теорію.

— Тобто медіа можуть впливати на мотивацію?

Так. І навіть більше — на світогляд.

Медіа формують картину реальності.
І якщо ця картина складається тільки з криз і проблем — у людей не залишається ресурсу діяти.

Але якщо в ній є ще й рішення, приклади, можливості — з’являється інший ефект.

— Якими, на вашу думку, мають бути сучасні журналісти?

Тими, хто не просто передає інформацію.

А тими, хто:

допомагає зрозуміти
пояснює складне просто
показує контекст

І головне — не втрачає зв’язок із реальними людьми.

— Що б ви порадили молодим людям, які хочуть почати кар’єру в журналістиці?

Почати.

Не чекати ідеального моменту або ідеальних умов.

Писати тексти. Брати інтерв’ю. Публікувати. Помилятися.

Бо журналістика — це навичка, яка формується тільки через практику.

— І наостанок: що сьогодні найважливіше для молоді в Україні?

Повернути собі відчуття впливу.

Коли людина розуміє, що вона може щось змінити — навіть у маленькому масштабі — починається рух.

І саме з цього починається майбутнє.

#інтервью #тренер

Чому молодь в Україні не довіряє майбутньому — і що з цим робити

Сьогодні українська молодь живе в реальності, де планування стало розкішшю.

Війна змінила не лише економіку чи інфраструктуру.
Вона змінила відчуття часу.

Раніше молоді люди ставили питання:
“Ким я хочу бути через 5 років?”

Сьогодні частіше звучить інше:
“Що буде завтра?”

Це не просто емоція. Це системна проблема.

1. Втрата контролю

Коли людина не може впливати на базові речі — безпеку, роботу, житло — вона перестає будувати довгострокові плани.

Без планів немає інвестицій у себе.
Без інвестицій — немає розвитку.

2. Освіта без зв’язку з реальністю

Багато освітніх програм досі дають знання, але не дають відповіді на питання:
“Як це застосувати завтра?”

У результаті молодь не бачить сенсу в навчанні.

3. Відсутність практичного досвіду

Роботодавці хочуть досвід.
Молодь не може його отримати без першої можливості.

Це замкнене коло.

Що може змінити ситуацію?
1. Практична освіта

Навчання має давати не лише знання, а й конкретні дії:

як знайти перший дохід
як працює ринок
як презентувати себе
2. Менторство

Досвідчені фахівці можуть скоротити шлях розвитку в рази.
Один правильний діалог іноді важливіший за десятки лекцій.

3. Реальні можливості

Стажування, обміни, практики — це не “додатково”.
Це ключовий елемент входу в професію.

Саме такі програми, як JEP-стажування, можуть стати точкою входу для молоді в професію журналіста.

Висновок

Проблема не в тому, що молодь “не хоче”.
Проблема в тому, що вона не бачить зрозумілого шляху.

І завдання медіа сьогодні — не лише інформувати.
А показувати ці шляхи.

Бо коли з’являється ясність — з’являється і дія.

#молодь

“Вони втратили дім, але не втратили майбутнє”: як молодь в Україні вчиться починати заново

У невеликій аудиторії — тиша.
Не та, що перед лекцією. Інша. Важча.

Хтось дивиться в телефон. Хтось — у підлогу.
На дошці написано: “Фінансова грамотність: як почати з нуля”.

Це не просто заняття. Це точка відновлення.

Більшість із цих молодих людей — внутрішньо переміщені. Вони втратили дім, роботу, звичне життя. Але сьогодні вони тут — і це вже вибір.

— “Я не знаю, з чого почати”, — каже дівчина з Маріуполя.
— “Я теж не знав”, — відповідає тренер.

Його підхід простий: не давати теорію заради теорії.
А показувати, як знання перетворюються на можливості.

На занятті немає складних формул.
Є інше:
як рахувати свої витрати
як не втратити гроші
як зробити перший дохід

І головне — як повірити, що це можливо.

Після перерви атмосфера змінюється.
Замість мовчання — питання. Замість страху — інтерес.

— “А якщо я хочу свій маленький бізнес?”
— “А якщо я нічого не вмію?”

Це вже не просто навчання. Це початок діалогу.

В Україні сьогодні тисячі таких історій.
І головний виклик — не лише відновити інфраструктуру.
А допомогти людям знову відчути контроль над своїм життям.

Освіта стає одним із найсильніших інструментів.

Не тому, що вона дає відповіді.
А тому, що вона повертає можливість їх знаходити.

Наприкінці заняття хтось залишається поговорити.
Хтось записує ідеї в нотатник.
Хтось вперше за довгий час усміхається.

Це маленькі зміни.
Але саме з них починається велике відновлення.

#молодь #КривийРіг