Power Liker

Колискою вітчизняної журнальної періодики став Харків, де в 1804 році відкрився університет. Першими українськими журналами є «Харьковский еженедельник» (1812), «Украинский вестник» (1816), «Харьковский демокрит» (1816), «Украинский домовод» (1818), «Украинский журнал» (1824—1825), які виходили російською мовою через дію шовіністичного «Цензурного статуту» (1804).

Слово «журнал» в українську мову потрапило з російської, оскільки з усіх слов'янських мов тільки в російській це друковане періодичне видання має назву журнал, в інших переважно Часопис: біл. Часопіс, пол. Czasopismo, босн. Časopis, чеськ. Časopis, серб. Часопис, хорв. Časopis, сербохорв. Magazin та Časopis, словац. Časopis, також: болг. Списание, словен. Revija,. Французького le journal дослівно — «денник», етимологічно від le jour — день). Отже, в процесі запозичення російською мовою слово journal змінило своє первинне значення на майже протилежне, адже «журнал» французькою (художній, науковий, політичний) — la r***e (ревю), а ілюстрований — le magazine (маґазін). І лише шкільний журнал, або ж журнал для запису спостережень, звучить французькою як «журнал» (le journal).

Журнальне видання виходить у вигляді блоку скріплених в корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, поліграфічно пристосованого до специфіки даного періодичного видання, в обкладинці або палітурці.

Журнал як джерело інформації має свою специфіку: безкінечність і регулярність його випуску, визначену періодичність, наявність матеріалів у вигляді статей, тематичне направлення змісту, обов'язковість затвердження в установленому порядку, особливе поліграфічне оформлення.

Журнал также публикует методические и рекомендательные материалы в помощь библиотекам, желающим участвовать в проекте и получить статус модельных.
Авторами журнала выступают руководители региональных проектных офисов, представители муниципальных библиотек, представители администрации города, района, региона, профессионалы в сферах, связанных с внедрением библиотечных инноваций — от архитекторов до специалистов по информационным технологиям.

В журнале публикуются статьи и информационные материалы, освещающие участие муниципальных библиотек в национальном проекте «Культура», в том числе:
• трансформацию их роли и возможностей в совершенствовании инфраструктуры территории и региона;
• вопросы преобразования библиотечного пространства, применения инновационных дизайнерских и архитектурных, а также технологических решений по совершенствованию библиотечного обслуживания пользователей;
• сетевое взаимодействие библиотек между собой, с органами администрации и управления культурой, повышение квалификации персонала, выстраивание коммуникационной среды;
• нормативно-правовое обеспечение деятельности современной библиотеки нового поколения.

У 1939 році Елен Гордон вийшла заміж за П'єра Лазареффа. Незабаром після цього подружжя, яке мало єврейське походження, було змушено тікати з Франції. Вони поїхали в Нью-Йорк, де Елен, яка добре знала англійську мову, швидко знайшла роботу: жінка співпрацювала із журналом Harper's Bazaar, а також з одним із додатків New York Times. У 1944 році П'єр повернувся до Франції і створив знамениту щоденну газету France-Soir. Там друкувалися статті про події різного роду, кримінальна хроніка, замітки про скандали, світські плітки. П'єр став першим в Європі медіамагнатом.

Елен Гордон була емігранткою з Ростова-на-Дону, дочкою знаменитого російського тютюнового короля Бориса Гордона, відомого мецената і любителя поезії. Сім'я поїхала до Парижа, коли почався Жовтневий переворот. Борис Гордон встиг перевести свої статки в європейські банки, тому за кордоном родина жила у розкоші і достатку. У дитинстві Елен довелося пожити в різних столицях Європи, але більшу частину часу її будинком був Париж.

У 19 років вона вийшла заміж і народила дочку Мішель, а вже в 22 роки розлучилася з чоловіком і записалася на факультет етнології університету Сорбонни. Пізніше Елен вмовила вчених взяти її з собою в Малі досліджувати плем'я догонів. Після повернення вона вирішила стати журналістом. Елен послала свої подорожні нотатки видавцеві П'єру Лазареффу), і вже наступного дня вони були надруковані в його газеті, а саму Елен запросили вести дитячу рубрику. Елен всерйоз цікавилася процесами видання: версткою, друкуванням, розповсюдженням. Вона вивчала листи читачок, щоб зрозуміти, чого жінки чекають від преси.

«Elle» («Елль», назва з французької перекладається як «Вона») — міжнародний журнал, який містить інформацію про моду, красу, здоров'я та розваги. Випускається в 29 версіях більш ніж в 60-ти країнах світу. Видання виходить щомісяця, а у Франції — один раз на тиждень.

Журнал Elle був заснований в 1945 році у Франції подружжям Елен Гордон-Лазарефф (1913–1988) і П'єром Лазарефф (1907–1972)[1].

У 2007 був запущений вебсайт Elle.com[2].

У Франції, журнал належить «Lagardere Group», в США «Hachette Filipacchi Media U.S», у Канаді «Transcontinental Media», у Бразилії «Grupo Editora Abril», у Мексиці «Grupo Editorial Expansion», в Аргентині «Grupo Clarin», у Сінгапурі «Mediacorp», у Німеччині «Hubert Burda Media», у Росії «Hearst Shkulev Media / ИнтерМедиаГруп[en]».