Pavlo Tychyna Flat & Museum Музей-квартира Павла Тичини (Київ)

24 грудня - День працівників архівних установ📜

Часто задаєте собі питання: "Коли нарешті упорядкую свій архів?". Воно ніколи не спадає на думку архівістам, адже формування, упорядкування, зберігання архівів є їхньою щоденною роботою. Робота в архіві на перший погляд монотонна, скрупульозна рутина, проте це вкрай важлива праця. Саме завдяки їй кожен з нас може знайти цінне джерело інформації з будь-яких тем, галузей знань, статистики, аналітики, довідок тощо. Вся сукупність архівів становить національну пам'ять країни. Як і кожна професійна спільнота, архівісти мають своє свято. 24 грудня відзначається День працівника архівних установ України.
Цікаво, чи має наш славетний поет відношення до архівів?. Відповідь буде ствердна: так! Кожен митець за своє творче життя, а чи навіть за невеликий відрізок, формує архів чернеток, рукописів, епістолярії, заміток - всього не перечислити. З архівом Павла Григоровича траплялись і трагічні моменти. Так під час війни його частка загинула разом з бібліотекою в письменницькому будинку РОЛІТ. Та незважаючи на все, за роки творчої праці поет залишив величезний масив архівів, адже окрім письменницької діяльності Павло Тичина був академіком, директором Інституту літератури, міністром освіти, депутатом, головою Верховної Ради. Завдяки цьому особові архівні фонди Павла Тичини зберігаються: у архівах Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Національної академії наук України, Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Як державного діяча Павла Григоровича репрезентують архівні документи Центрального державного архіву вищих органів влади, часи семінарської юності відображають документи місцевого Державного архіву Чернігівської області. Та найбільший особовий архівний фонд Павла Григоровича Тичини, котрий містить більше 20 тисяч документів, знаходиться у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України. Саме працівники ЦДАМЛМ України у далекому 1975 р. були у складі Комісії по творчій спадщині поета, які описали всі документи, меморіальні речі, образотворчі матеріали, книги, що зберігались у квартирі П. Тичини. Документальна спадщина надійшла до архіву-музею, а квартира завдяки кропіткій праці архівістів у 1980 р. стала меморіальною квартирою музеєм П.Г. Тичини в м. Києві.
...
Вітаємо архівістів з їх професійним святом! Бажаємо міцного здоров’я, щастя, благополуччя, натхнення в їх нелегкій, але вкрай необхідній та важливій роботі.

Шановні відвідувачі, запрошуємо на виставку «Музикою здружені…», присвячену 125 річниці від дня народження Григорія Гуровича Верьовки – композитора, диригента, фундатора музичних колективів, друга і соратника Павла Григоровича Тичини. Знайомство друзів відбулося в Чернігівській семінарії, де обидва навчались. Молодший Григорій Верьовка навіть штудіював нотну грамоту під керівництвом старшого товариша. Згодом у Києві керували капелою-студією ім. М. Леонтовича, яку створили у 1921 році. Дружбу, зароджену на любові до музики, вони пронесли все життя.

«Разом з ним в дитинстві був,
Разом і тепер весь час…»

Документи і світлини, представленні на виставці, відтворюють життєвий та творчий шлях Верьовки, музичну співпрацю двох митців, світлі моменти приватного життя. Матеріали, представлені у експозиції, надані з фондів ЛММК П. Г. Тичини в м. Києві та ЦДАМЛМ України.
До зустрічі у стінах нашого музею.

21 грудня - День народження кросворду ✏
Не знаємо хто як, а ми починаємо читати газети з останньої сторінки.
Цікаво, чи розгадував кросворди Павло Тичина? Для його інтелекту вони були б навіть не зарядкою, а просто соняшниковим зернятком, адже в книгозбірні поета - література з найрізноманітніших галузей знань. Крім літератури, тут історія та філософія, хімія, фізика, географія та біологія, довідники з лікарської справи, косметології і сільського господарства. Однак, якщо ми розгорнемо будь-який з численних журналів з колекції періодики поета - дивна річ - жодного (!) розгаданого хрестослова.
Вина цьому, швидш за все ,- час, якого капітально бракувало поету, на плечі якого було накинуто ще й лямку громадської роботи.
Давайте зробимо те, що Павло Григорович не встиг.

На фото - журнали з меморіальної бібліотеки поета.

15 грудня - Міжнародний день чаю.
На великому овальному столі красувався білий пузань... Його блискучі боки були щедро розцяцьковані ніжним квітом яблуні. Ніби художники з далекої Баварії знали, що він потрапить до оселі яблуневоцвітного поета. З його фарфорового носика на всю вітальню розносився аромат свіжого шипшинового напою. Чайник чмихав і булькотів, пишаючись своїми золотими узорами.
Раптом у дверях з'явилася Лідія Петрівна, в рука якої затишно вмостилося маленьке чайниченятко. Господиня поклала його поруч з більшим другом і зникла в напрямку кухні.
- Ти хто і звідки? - Баварський чайник скоса поглядав на свого червонобокого сусіда.
- Я - чайничок для заварки з Київського експериментального кераміко-художнього заводу. Готуюсь пригостити Павла Григоровича терпким чорним чаєм.
- Павло Тичина полюбляє шипшиновий. Навряд чи в тебе є шанси. - Набундючився аристократ.
В коридорі пролунав голос господаря квартири.
- Тихше, тихше! Все вирішить тільки поет...

Фото - меморіальні чайники Павла Тичини.

11 грудня світ святкує Міжнародний день гір 🌄

"На стрімчастих скелях, де орли та хмари, розцвітали грози..."
Павло Тичина

Краще гір, як то кажуть, можуть бути тільки гори. Але якщо сріблясті вершини доповнити міцним поетичним словом, то мабуть вийде щось надзвичайно величне.
Таке поєднання припало до душі відважним альпіністам Є. Панченку, І. Хариняку, Ю. Кочерзі, котрі в 1981 році підкорили один з гостроверхих піків Паміру і назвали його на честь Павла Григоровича Тичини.
Для того, щоб побачити вершину засніженого красеня,вам не потрібно їхати до Середньої Азії та мандрувати крутими гірськими стежками, повторюючи сходження. Шанувальники творчості Павла Тичини прихопили з собою частинку велета, що повторює його форму, і подарували музею. А учасник експедиції художник І. Коптілов зобразив його за допомогою акварелі.
Нині ці речі зберігаються у фондах музею.

На світлині: учасники експедиції зі співробітниками музею.

Хор - з давньогрецької χορός - «натовп». Яке неблагозвучне слово! Проте яку благословенну гармонію звуків він дарує слухачам.
Хор відіграв неабияку роль в житті та творчості Павла Тичини: він був і рядовим хористом і диригентом.
Десятирічний Павло Тичина, маючи прекрасний голос - дискант, за рекомендацією своєї вчительки Серафими Морачевської у 1901 році вступив до монастирського хору хлопчиків у Чернігові. Водночас, це дало змогу навчатись малому Павлу у Чернігівській бурсі, а згодом в семінарії. «Співав я малим іще в 1901 році в Єлецькому архієрейському хорі, а також хорі світському…», - писав Павло Тичина у книзі «До мого дитинства».
Хорове мистецтво не полишало Павла Тичину і в майбутньому: у квітні 1913 р. майбутній поет диригує хором на похороні Михайла Коцюбинського; у 1915 р. керує великим хором Чернігівської семінарії; з 1916 по 1917 рр. працює помічником хормейстера у театрі М. Садовського у Києві.
Прогримівши по всій Україні своїми поетичними збірками «Соняшні кларнети» (1918), «Плуг» (1920), «Замість сонетів і октав» (1920), Павло Григорович продовжує наполегливо працювати на музичній ниві, природна музичність його слова не дозволяла полишити на довго ноти та диригентську паличку. У 1921 році Павло Тичина організовує хор при робітничому клубі Новостроєнського району Києва та керує ним, одночасно починає роботу диригентом капели-студії ім. М.Д. Леонтовича. Нотує у щоденнику за 3 березня 1921 р.: «Ніколи не думав що мене так хор захопить! Диригую в Просвіті!». Капела-студія за період з 1921-22 рр. дасть чимало концертів, де будуть виконані твори українських композиторів М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, М. Вериківського.
Вирушивши у березні 1923 року до Харкова на редакторську роботу, Павло Тичина більше не повернеться до музичної справи. Проте хорове мистецтво стане однієї з незабутніх та яскравих сторінок біографії поета.

1. 10-річний Павлусь уже співав у хорі Єлецького монастиря. Фото з фондів музею.
2. Хор ім. М. Леонтовича. Третій ряд 1-й зліва Г. Верьовка. четвертий ряд 2-й зліва П. Тичина. Поч. 1920-х рр. Фото ЦДАМЛМ України

7 грудня церква відзначає пам'ять великомучениці Катерини Александрійської, особливо шанованої в нашому народі.
В родині Павла Тичини цей день також був святковим, адже саме на нього припадав день народження та іменини тещі поета - Катерини Кузьмівни Папарук.
Ось такі рядки адресував своїй другій матері поет у день її шістдесятитрьохріччя у грудні 1937 року.

Дорога Катерино Кузьмівна!
Передаю і я своє вітання - в сьогодняшній день, день Вашого народження! Бажаю Вам багато-багато років і днів ще жити! Бажаю Вам душевного спокою, бадьорості і щастя! Обнімаю кріпко - як рідну матір і як іменинницю.
7. ХІІ 37
Ваш Павло Гр [игорович],
що двадцять один рік тому
ще бідним студентом перейшов
квартирантом до Вас у сивій
шапці старій, у потертім
пальті, але з піснями
та з бандурою.

Катерина Кузьмівна Папарук. Фото з колекції музею

Пам'ятаємо...

Лекція-бесіда, присвячена 100-річчю виходу в світ поетичних збірок П. Тичини "Плуг" та "Замість сонетів та октав"

Дорогі друзі!
Представляємо Вашій увазі лекцію-бесіду, присвячену 100-річчю виходу поетичних збірок Павла Тичини "Плуг" та "Замість сонетів та октав".
Про творчість поета спілкувалися директор ЛММК П.Г. Тичини в м. Києві Євгенія Слизюк та завідувач наукового відділу фондово-експозиційної роботи Дмитро Нестерчук.

23 листопада - Міжнародний день акварелі.
Акварель – одна із технік живопису, якій характерна легкість, прозорість, мінливість кольорових переходів. Термін походить з французької або італійської (aquarelle, acquarello) – водяниста, адже вода є головним компонентом та розчинником фарби. Техніка акварельного живопису вимагає великої майстерності, оскільки прозорість фарб не дозволяє переписування зображення.
Серед численної художньої колекції Музею–квартири Павла Тичини є чимало чудових акварелей. Всі вони належать пензлю доброго друга поета Олексія Шовкуненка. Цією технікою він досконально оволодів у Петербурзькій академії мистецтв за сприянням його вчителя Василя Савинського. Саме він привив любов студенту до акварелі, як згадував згодом Шовкуненко.
При кожній ліпшій нагоді Олекса Олексійович дарував свої «водяні» картини Павлу Григоровичу – пейзажі, натюрморти, міські пейзажі, портрети. На сьогодні більшість з них прикрашають стіни постійної експозиції квартири – музею.
Та й сам господар помешкання на сучасній вул. Терещенківська, 5 був на «ти» з олівцем та пензлем, тому і в його доробку є акварельні пейзажі: «Святошин. Дача» (1922), «Із мого вікна» (1918), «Урядові дачі. Уфа» (1942).
Вітаємо всіх художників, хто практикує цю техніку, і запрошуємо до музею.
Фото - малюнок Павла Тичини «Із мого вікна» (1918) із меморіальної колекції музею.

21 листопада - День Гідності та Свободи.
За димом невидно, за гомоном не чути… Українонько, де ти там, в вишині? Під твоєю благословляючою рукою зібралися твої вірні діти. Та віримо, що з-під твоїх ніг у кіптяві шин та лабіринтах барикад на наші крові проросте новий день, котрий гордо заявить світу: ми – гідні тебе, своєї матері.
Пам*ятаємо , сумуємо і пишаємось.

19 листопада - День працівників скляної промисловості.
Богемське і муранське, кришталь і віконні шибки, а ще відпалене, загартоване, дзеркальне - все це скло - такий крихкий і незамінний матеріал. А ще - поле для творчості.
В Україні у XVIII ст. широко побутували пляшки-ведмеді, виготовлені з гутного скла. Такий чудо-ведмедик народжувався з циліндричної пляшки, з якої за допомогою "продуву" формували голову, лапи, хвіст. До слова, в Західній Європі в цей час схожі посудинки моделювали значно простішим способом - "наліпками".
Про побутування пляшок-ведмедів оповідає М. Біляшівський: “Служила вона не для щоденного ужитку, а подавалась на святах, на весіллях і т.д. з більш смашним питвом — наливками та настойками, а то і з вином. Ще й тепер селяне, що мешкають поблизу гут, замовляють старим гутникам, як трапиться у кого весілля, ведмедиків для наливки — на базарі вже їх не достанеш”.
Гутні клешоногі також збагатили народну фразеологію влучним висловом "збороти ведмедя", що означає - налити чарку.

Фото - пляшка "Ведмідь", XVIII ст. із колекції Павла Тичини.

Шановні відвідувачі!
У зв'язку з рішенням Уряду про затвердження карантину вихідного дня музей змінює графік роботи. Від 14 до 30 листопада працюємо за таким розкладом:

✔️Понеділок- п'ятниця – з 09:00 до 18:00 (каса до 17:15).
✔️Субота та неділя – вихідні.

Слідкуйте за нашими анонсами.
Будемо щиро раді вас бачити!

Нагадуємо Вам про правила відвідання музею:
обов’язкова наявність засобів індивідуального захисту – масок;
проведення температурного скринінгу на вході до музею.
Додаткова інформація за телефонами:
234-43-27 або пишіть [email protected]
Дякуємо за розуміння! Бережіть себе і будьте здорові!

А у нашому «Таємному саду» -квіти, тополі і запашні груші веселковокрилі бабки та муркотливі кішечки. І все це у переплетенні форм і кольору дбайливо «висаджене» творчими руками та різцями майстрів Онищенко Надії та Николайчука Павла.
Запрошуємо на прогулянку!

Барвиста косиця півтонів, ніжна півонія та до втрати розуму витончена псюрка, дивовижна мальва українського художнього саду Катерина Василівна Білокур цього річ святкувала б своє 120-річчя. З нагоди ювілею Національний музей українського народного декоративного мистецтва представляє виставковий проект «Катерина Білокур. Життя в обіймах квітів». Серед експонатів відвідувачі матимуть нагоду побачити предмети з колекції Музею-квартири Павла Тичини: картину «Півонії» 1948 р., автопортрет поета, його збірки «І рости, і діяти», «Вітер з України», поезією яких надихалася мисткиня з Богданівки.

Відвідати Лондон не виїжджаючи з Києва? Запросто. Для цього потрібно лиш спуститись на станцію метро Арсенальна. Чому? Тому що конструкція даної станції – “лондонського типу” – з одним коротким залом – єдина така в Києві та навіть у всій Східній Європі.
Сьогодні – 6 листопада – станції метро Арсенальна виповнюється 60 років. Її було відкрито в 1960 році як одну із станцій першої черги будівництва Київського метрополітену. Вік та конструкція станції не єдині її відмінності від інших, і не лише в межах Києва. Станція метро Арсенальна є найглибшою в світі – 105, 5 м, а її двомаршевий екскалатор є найглибшим (55,8+46,6 м) та найстарішим спуском у Київському метрополітені.
Також в ході будівництва станції метро «Арсенальна» було використано спеціальну заморозку ґрунту для стримування землі від зсувів та обвалів. Для цього вирили близько 400 свердловин у районі майбутньої станції і наповнили їх азотом. Також через глибину та загрозу зсувів землі проміжний вестибюль майбутньої станції вирішили збудувати на поверхні, а вже потім спустити конструкцію у вигляді залізобетонного кільця вагою понад три тисячі тонн донизу. Знаходячись ще на поверхні, конструкція вестибюлю від киян отримала назву «величезна склянка».
Наш Павло Григорович в свій час не міг залишитись осторонь створення такої унікальної для Києва станції метро. Він особисто відвідав її будівництво в 1959 р.: спускався в ще недобудовані тунелі та навіть приміряв на себе роль будівничого.
Напишіть нам у коментарях за, що ви любите Київський метрополітен, або надсилайте свої фото зроблені на його станціях чи у вагонах.
На фото – Павло Тичина із тодішнім начальником Київметробуду Леонідом Саприкіним та відбійний молоток на будівництві станції метро Арсенальна, 1959 р.
З Днем народження КП "Київський метрополітен" 🥳

6 листопада виповнюється 77 років з дня визволення Києва від нацистських загарбників. Київ було звільнено унаслідок Київської наступальної операції, яка тривала з 3-го до 13 листопада 1943 року і була складовою частиною Битви за Дніпро – однієї з наймасштабніших і найкровопролитніших воєнних операцій в усій світовій історії.
Напередодні операції по звільненню Києва Павло Тичина написав вірш «Київ» 20 вересня 1943 р.
«…Ти – наша честь, і гордість, і краса.
Як голуб – ніжний, гострий, як коса.
Ти – наша слава, помста за руїни.
Ти – невмируще серце України…»
На другий день після визволення Києва 7 листопада 1943 р., вірш був надрукований у газеті «Правда Украины». Вірш сповнений радянської патетики, патріотичних та агіткових закликів. Аналогічним був вірш «Герої Дніпра» (1944) присвячений форсуванню Дніпра і визволенню Києва. Та поміж ура-патріотичних рядків поезій долинає ніжне тремо туги поета за рідним містом, за жахливі два роки окупації, за тисячі замордованих душ киян. Куди б не закидала доля Павла Тичину, чи в Харків чи в далекі відрядження, чи в евакуацію в далеку Уфу - його серце завжди линуло на береги Дніпра. В одному з листів до дружини писав - «…Київ, Київ, моя славо, мій неповторний вітер збоку, душі чистота!...»
Орієнтовно у 1945 році поет присвятить героїчним визволителям Києва невеликий, сповнений мінорних нот вірш «…Все гомонять нам хвилі голубі…»
«Все гомонять нам хвилі голубі
про тих, що полягли в боях,
їм над Дніпром тут спочивать…
Всім спочивать.»
Цей вірш буде вперше опубліковано у посмертній збірці поета «У серці у моїм» 1971 року

Фото - літографія О.І. Мікора "Київ визволено", фонди ЛММК П.Г. Тичини в м. Києві